Повномасштабна війна росії проти України триває. За спільними оцінками Мінекономіки та KSE, загальні втрати економіки України через війну, враховуючи як прямі, так і непрямі втрати (зниження ВВП, припинення інвестицій, відтік робочої сили, додаткові витрати на оборону та соціальну підтримку тощо), коливаються від 564 млрд до 600 млрд доларів.
Агресія росії щодо України стала найстрашнішою трагедією у Європі з часів Другої світової війни. Але війна, якою б страшною та довгою не була, закінчується. І після неї починається етап відновлення. Сьогодні Україні, як ніколи, потрібні позитивні приклади такого відновлення. Finance.ua вирішив про них розповісти. Розпочнемо з Великої Британії.
Загальні відомості
.png)
Друга світова тривала шість років, у ній за різними оцінками загинули від 50 до 80 млн людей, а декотрі міста були стерті з лиця землі.
Велика Британія брала участь у цій війні від самого початку (3 вересня 1939 року королівство оголосило війну Німеччині) до 2 вересня 1945-го – беззастережної капітуляції Японії.
Перемога має свою ціну. За цей час, окрім серйозних людських втрат, Велика Британія втратила чверть національного багатства, близько третини торговельного флоту, внутрішній борг у 1945 році становив 21 млрд фунтів, а зовнішній борг перевалив за 3 млрд фунтів, матеріальні збитки оцінювалися у 8,5 млрд фунтів.
Утім, повоєнне відновлення Великої Британії відбувалося доволі швидко. Зокрема через виважену політику уряду лейбористів.
Довоєнних показників у виробництві країні вдалося досягти всього за два роки. Проте без складнощів не обійшлося. Без скандалів – також. І куди ж без політичних ігрищ.
Британські війська висаджуються на узбережжі Нормандії
«Обличчям до майбутнього»: як перемогли лейбористи
Навесні 1945 року Лейбористська партія, яка якраз нарощувала свій політичний вплив у суспільстві, представила маніфест «Обличчям до майбутнього» (Let Us Face the Future), в якому виклала своє бачення подальшого розвитку країни.
Кінцевою метою програми було створення «Соціалістичної співдружності Великої Британії». А шлях до цього лейбористи вбачали в поступовій еволюції у межах змішаної економіки. Автори маніфесту пропонували збільшити в економіці частку держави.
Саме тому пропонувалося націоналізувати вуглевидобувну, газову галузі, електроенергетичну промисловість, залізничний транспорт, Банк Англії. Лейбористи називали ці об’єкти такими, що дозріли до передачі у суспільну власність.
Програма також передбачала зміни у соціальній сфері. Зокрема йшлося про удосконалення системи охорони здоров’я і соціального страхування, розгортання житлового будівництва за участі держави, покращення системи освіти.
Власне, маніфест «Обличчям до майбутнього» й допоміг лейбористам перемогти на виборах 5 липня 1945 року. За три тижні вони сформували свій уряд і взялися до втілення передвиборчих обіцянок.
· 1945 рік
· 1946 рік
· 1947 рік
· 1948 рік
націоналізація Банку Англії;
націоналізація вугільної промисловості;
націоналізація електроенергетичної галузі та залізничного транспорту;
націоналізація газової промисловості.
.png)
Зустріч Еттлі з королем Георгом VI
після перемоги лейбористів на виборах 1945 року
Під націоналізацію також потрапили внутрішній водний транспорт, частина автомобільних перевезень, низка авіакомпаній, а також значна частина радіо- та телекомунікацій.
Власники націоналізованих підприємств отримували від держави грошову компенсацію. Загальна сума таких компенсацій склала 2,5 млрд фунтів.
Націоналізацію, до речі, підтримала і Консервативна партія. Парламентські баталії точилися тільки навколо націоналізації металургійної промисловості, адже вона не була збитковою. Ухвалити відповідний закон вдалося лише в жовтні 1949 року, але документ набув чинності у 1951-му.
Збільшення частки держави в економіці збільшувала витрати з казни. Логічно, що це призвело до підвищення податків.
Епоха державного регулювання
.png)
Прийшовши до влади, лейбористи визначили шлях з прицілом на державні монополії. Ця система відносин проіснувала три десятиліття, протягом яких державний сектор в економіці доходив до чверті.
У 1947 році була створена консультативна рада економічного планування. Також ухвалили закон, який контролював зайнятість населення – британський уряд отримав широкі повноваження на ринку робочої сили.
Згідно з програмою «Обличчям до майбутнього» плановим, зокрема, було сільське господарство.
«Людям потрібна їжа за цінами, які вони можуть собі дозволити. Це означає, що наші продовольчі запаси потрібно буде планувати. Ніколи більше не можна залишати людей на милість міського фінансиста чи біржовика. Натомість повинні бути стабільні ринки, щоб отримати найбільшу вигоду як для виробника, так і для споживача», – сказано в маніфесті.
Свято, яке жителі Лондона влаштували з нагоди завершення війни
У 1946-му була створена національна служба охорони здоров’я. Закон вперше впровадив принцип державної безкоштовної медичної допомоги.
Держава взагалі відігравала велику роль у соціальних процесах у повоєнний період. Так, до 1948 року урядовці впровадили нову систему соцстрахування. Вона передбачала пенсію за віком, допомогу у разі безробіття, хвороби, втрати працездатності, народження дитини.
Також держава опікувалася вдовами, інвалідами з дитинства, допомагала з похоронами. Ця система охопила понад 20 млн людей.
До кінця того ж 1948 року уряд лейбористів побудував 852 тис. одноквартирних будинків.
Усе це потребувало грошей, тому податки зростали. Також Британія взяла у американських банкірів позику, потім – у Канади. У 1948 році запрацював план Маршалла, з якого Велика Британія загалом отримала 23% від усього обсягу допомоги, а це приблизно 3,9 млрд доларів.
До речі! Європейський Союз планує створити спеціальний трастовий фонд солідарності, щоб покрити більшу частину витрат на повоєнне відновлення України. Європейські політики також закликають розробити аналог плану Маршалла для цих же цілей. Окрім того, Україна працює над власним планом повоєнного відновлення.
План Маршалла – програма економічної допомоги європейським державам після Другої світової війни. Її представив у 1947 році держсекретар США Джордж К. Маршалл. Запрацювала вона у квітні 1948-го. Що цікаво, участь у програмі пропонували СРСР та його сателітам, ті за вказівкою Йосипа Сталіна відмовилися. Програма реалізовувалася чотири роки – до 1952-го. Країни Західної Європи протягом двох десятиліть після відчули небувале зростання та процвітання.